Здавна люди дбали про те, щоб житло було цікавим і оригінальним не тільки за формою, але й щодо внутрішнього змісту. Кожний предмет у ньому мав ще й свій духовний образ, відображав мудрість господарів, ніс інформацію про захоплення, характер тих, хто проживає у ньому. Адже хата для селянина є усім: і матір'ю, і другом, і храмом, і батьківщиною. В хаті завжди було чисто, вибілено, розмальовано кольоровою глиною, оздоблено вишивками, рушниками, прикрашено квітами, пахучими травами.

В Україні застосовували два типи конструкції стін: зрубний і каркасний. Конструкційною основою зрубних будівель є стіни з горизонтально викладених колод, брусів, півкругляків, з'єднаних на кутах врубками. Кожний ряд називається «вінцем». Найпоширенішою конструкцією даху в Україні була чотирисхила на кроквах, які кріпилися на верхньому вінці зрубу або на поздовжніх брусах («платвах»), покладених на верху стін.

На Буковині ще побутував двосхилий дерев'яний дах, споруджений за кількома варіантами: накотом (зрубне перекриття), на стільцях (пристосування у формі стільця, що підтримує дах), на сохах (стовпах, які підтримують сволок і весь дах).

Дах покривали переважно соломою, зв'язаною у сніпки. Українська хата, незалежно від матеріалу, з якого збудована (зрубна, глиновалькована, обгороджена і мазана глиною, з каменю), завжди ззовні й зсередини побілена. У народному житлі завжди багато уваги приділяли художньому оздобленню. Вірили, що тільки розмальована хата може бути надійним захистом від злих сил. Вогонь і його відповідник — червоний колір, наприклад, вважали надійними захисниками від різних лих. Червоною смугою вище долівки обводили стіни. Створене таким чином замкнене коло повинно було боронити від «нечистої сили». Магічне значення мали і настінні розписи. Селяни вірили, що різноманітні барвисті зображення, орнаменти можуть привернути увагу лихої сили, яка не чіпатиме людей.

Традиційно так склалося, що власне процесу зведення оселі передувала ґрунтовна підготовка, з'ясовувалося чимало обставин. Це, насамперед, вибір місця забудови. Існувало багато своєрідних вимог, дотримуватися яких вважав за необхідне майбутній господар. Це, насамперед, шанобливе ставлення до майстрів, від уміння і сумлінності яких залежало майбутнє життя. Виявляючи гостинність, господар пригощав їх під час закладання будівлі, укладання сволоків, а також по завершенню будівництва.

Внутрішнє планування українського житла, традиції якого сягають глибокої давнини, характеризується повсюдно типологічною єдністю. Так, українська вариста піч завжди займала внутрішній кут з боку вхідних дверей і була обернена своїм отвором («щелепами») до фасадної («чільної») стіни. По діагоналі від печі розташований парадний кут («покуть»), у якому висіли ікони, прикрашені рушниками, цілющим зіллям та квітами. Біля столу попід стінами ставили лави, а зі зовнішнього боку — переносний ослін. Зліва від столу знаходилась скриня. Уздовж тильної стіни, між піччю і причілковою стіною, влаштовували піл («приміст»). У кутку біля дверей робили дерев'яні полички, або мисник, а уздовж чільної стіни над вікнами навпроти печі — полицю для хатнього начиння та хліба.

Народні меблі в українській хаті завжди залишалися на своєму традиційному місці, не змінювали своєї форми. Наприклад, «піл» (постіль) до наших днів зберіг найпростішу конструкцію дощатого помосту на чотирьох вбитих у глиняну долівку кілках. Наприкінці XIX ст. у заможних селян з'явилися пересувні ліжка на чотирьох гранчастих ніжках. На дно настеляли солому.

Інтер'єр хати набував гармонійності й досконалості з господарського, архітектурного та естетичного погляду. Водночас завдяки своїй багатогранності, скупості речей і предметів він з дивовижною чіткістю виявляв людську сутність, особливість господаря, його звички.

Незважаючи на традиційну одноманітність українського житла, кожен з регіонів України має свої особливості щодо будівництва, використання матеріалів, оздоблення приміщень тощо.

Українська хата сьогодні

На сучасному етапі селянська хата схожа на ту, які будували раніше. Але головне призначення будівлі – захищати людину від впливів навколишнього середовища, створювати комфортні умови для життя і діяльності. З розвитком людства розвивалися і будівлі. Тепер вона втрачає обрядовість, свою семантику. У селі Димка збереглися будинки, у яких свято оберігають давні традиції рідного народу, від бабусі до матері і дочки, від діда до батька і сина передаються секрети народного ремесла. В селі з’являються нові захоплення: відкрито ПП «Laguna», де виготовляють ковані вироби. Це і ворота з хвіртками, огорожі для обійсть та балконів, декоративно-захисні навіси, дашки над вхідними дверима, меблі, камінні ґрати з фурнітурою, верхи для колодязів, гойдалки, декоративні вставки для міні-ландшафтів садиб, ліхтарі та безліч інших речей, які використовують для потреб домашнього вжитку.

Кожна будівля в залежності від свого призначення забезпечує певні функціональні процеси. Однак основні функції для всіх будівель однакові – це забезпечення простору для розміщення та пересування людей і устаткування, забезпечення мікроклімату, світлового режиму, енергозбереження, акустики, водопостачання, естетичного оздоблення тощо. Виконання функцій будівлі забезпечується його конструкціями, інженерними системами і обладнанням.

Конструкції будівлі. Форма будівлі створюється за допомогою окремих елементів – будівельних конструкцій, що виконують несучі, огороджувальні або сполучені функції. Опір будівлі або інженерної споруди силових дій забезпечується його несучими конструкціями, що об'єднуються в конструктивні системи.

Захист будівлі від впливів несилового характеру забезпечують огороджувальні конструкції. Вони призначені для ізоляції внутрішніх обсягів в будівлі від зовнішнього середовища і захисту цих обсягів від атмосферних впливів, шумів і вібрацій. Таким чином, будівельні конструкції будівель захищені від зовнішніх впливів, при цьому зберігаючи форму будівельного об'єкта і сприяючи виконанню його функцій.