Глинобитні стіни будуються переважно в Центральній Україні, глинолитні – у східних областях, а глиновалькові у західних районах Півдня України, а також у значній частині лісостепової смуги.

Глинобитні стіни зводяться з суміші глини, що має природну вологість, та солом’яної січки. Ця суміш укладається в опалубку шарами і ретельно трамбується. Перший шар набивали на висоту до одного метра. Після його висихання щити опалубки піднімали на висоту першого шару і засипали наступний. Нарощування кожного наступного шару стін провадилося після висихання попереднього – і так до необхідної висоти. Дерев’яний каркас усередині глинобитної форми укріплював глиняну масу стін, утворюючи міцну конструкцію будівлі.

Для спорудження глинолитних стін в опалубку укладали шар м`ятої соломи і заливали рідким розчином глини. Подальший процес повторює технологічні прийоми зведення глинобитних стін (трамбування, пошаровість, висихання).

Глиновалькові стіни мають два варіанти конструктивного рішення – звичайні глиновальки і глиновальки “в ялинку”. В першому випадку застосовують великі вальки з глиносолом`яної маси, які укладаються впоперек стін рядами, щільно один до одного.

Для спорудження стін із глиновальків “у ялинку” використовують вальки менші за розміром. Кожен шар вальків укладають на стіну не горизонтально, а під кутом 45 градусів.

Саман – невеликий блок (цеглина) з глиносолом’яної маси. Як будівельний матеріал широко застосовується в народному будівництві Півдня України, а також західної частини лісостепової смуги. Основною перевагою саманних стінперед іншими конструкціями з глини є те, що вони досить швидко висихають і не надто сильно просідають.